Уперше у вітчизняній філософії здійснено цілісний аналіз соціальних, антропологічних, етичних, світоглядних проблем туризму. Доведено, що тимчасове та добровільне переміщення масових людських потоків до іншого географічного, природного та соціокультурного середовища з метою подорожі є новим глобальним соціокультурним явищем і вимагає належного філософського осмислення. Відзначено, що задовольняючи специфічний комплекс потреб людини, туристична діяльність підносить і розкриває та гуманізує ці потреби. Показано, що туризм, здійснюючи крос-культурну передачу екзистенційних цінностей, збагачує світогляд, систему цінностей людини, сприяє встановленню діалогічних відносин між представниками різних соціумів і народів, створює між ним атмосферу взаєморозуміння та довіри. Тому, на відміну від інших чинників глобалізації, які можуть загострювати конкурентні відносини між країнами, туристична діяльність сприяє кооперативній взаємодії індивідів, спільнот, культур, народів. Зроблено висновок, що міжнародні та національні туристичні організації, проводячи цілеспрямовану політику покращання взаємодії між народами, створюють засобами туризму умови для гуманізації цих відносин, активізації моделей співпраці у напрямку розв'язання загальних глобальних проблем світового соціуму, досягнення якісно нового рівня суспільного розвитку.

  Скачати повний текст